Крістоф Блокіль розбирає вплив надмірної ваги й ожиріння на репродуктивні результати — тему, яку в клініці часто спрощують до поради «схудніть», хоча дані потребують значно тоншого підходу.
Перша й, можливо, найважливіша теза — J-подібна крива: фертильність знижують і надмірна, і недостатня маса тіла. Крайнощі з обох боків однаково небажані, тому й розмова з пацієнткою має йти не лише про «зайві кілограми», а й про дефіцит маси.
Чоловічий фактор не можна виносити за дужки. Обхват талії в чоловіка корелює з гіршими показниками спермограми й підвищеною фрагментацією ДНК сперматозоїдів, тож метаболічне здоров'я — спільне завдання пари, а не лише жінки.
Масштаб проблеми показують великі дані SART на 239 000 циклів: зі зростанням ІМТ послідовно знижуються частота імплантації, настання вагітності й живонародження. Це не поодинокі спостереження, а статистика, на яку можна спертися.
Особливо показовий аргумент із донорськими ооцитами: у реципієнток донорських яйцеклітин негативний ефект надмірної ваги зберігається. Отже, річ не лише в якості ооцитів — задіяний і ендометрій, тобто материнська сторона імплантації.
Парадокс втручань: програми зниження ваги (дієта, фізична активність) у дослідженнях не покращили результати власне ЕКЗ, але при цьому підвищили частоту спонтанних зачать у тих самих пацієнток.
Це важливий нюанс для чесного консультування. Корекція способу життя безумовно цінна — і для загального здоров'я, і для природної фертильності, — але обіцяти за її рахунок кращий результат конкретного циклу ЕКЗ було б некоректно.
Головний практичний меседж доповідача — перейти від ІМТ до оцінки складу тіла: біоімпеданс, калориметрія. ІМТ не розрізняє м'язову й жирову масу і тому погано передбачає справжній метаболічний і репродуктивний ризик.
-1.png&w=3840&q=75)
