Нове у веденні пацієнток з поганим прогнозом відповіді (за POSEIDON)

Лекція Роберта Фішера відповідає на питання, чому звичне поняття «поганий відповідач» перестало відображати клінічну реальність і що пропонує натомість класифікація POSEIDON. Тривалий час пацієнток із недостатньою відповіддю на стимуляцію об'єднували в одну різнорідну групу, що заважало порівнювати протоколи та прогнозувати результат. Лекція показує, як перехід від оцінки самої відповіді яєчників до оцінки прогнозу результату змінює логіку ведення таких пацієнток.

У першій частині розглянуто історію створення критеріїв POSEIDON (Patient-Oriented Strategies Encompassing IndividualizeD Oocyte Number). Група міжнародних експертів сформулювала ці критерії, щоб відійти від розмитих визначень «бідної відповіді», які раніше спиралися переважно на болонські критерії. Ключова ідея полягала в тому, щоб описувати пацієнтку не за фактом невдалої стимуляції, а за сукупністю маркерів оваріального резерву, віку та попередньої відповіді.

Центральне місце посідає поділ пацієнток на чотири групи POSEIDON. В основі лежать три параметри: вік жінки (умовна межа 35 років), показники оваріального резерву (АМГ і кількість антральних фолікулів) та, за наявності, реальна відповідь на попередню стимуляцію. Поєднання цих ознак розмежовує так званих «несподіваних» поганих відповідачів із нормальним резервом і передбачувано складних пацієнток зі зниженим резервом, що дозволяє точніше добирати протокол і дозу гонадотропінів.

Окремо розібрано змістове зміщення фокуса — з «відповіді на стимуляцію» на «прогноз результату». POSEIDON вводить поняття низького прогнозу замість низької відповіді й як орієнтир пропонує здатність отримати щонайменше один еуплоїдний ембріон, придатний для перенесення. Такий підхід поєднує лабораторні та клінічні цілі: важлива не кількість фолікулів сама по собі, а ймовірність живонародження, до якої ця кількість веде з урахуванням віку.

Із цієї логіки випливають практичні наслідки для ведення. Для кожної групи обговорюється раціональний вибір стартової дози, доцільність додавання ЛГ-активності, застосування підходів, спрямованих на збільшення числа отриманих ооцитів, а також роль накопичення ембріонів у кількох циклах. Лекція наголошує, що мета — індивідуалізувати план так, щоб отримати достатню кількість зрілих ооцитів для реального шансу на успіх.