
Лекція Роберта Фішера відповідає на питання, чому звичне поняття «поганий відповідач» перестало відображати клінічну реальність і що пропонує натомість класифікація POSEIDON. Тривалий час пацієнток із недостатньою відповіддю на стимуляцію об'єднували в одну різнорідну групу, що заважало порівнювати протоколи та прогнозувати результат. Лекція показує, як перехід від оцінки самої відповіді яєчників до оцінки прогнозу результату змінює логіку ведення таких пацієнток.
У першій частині розглянуто історію створення критеріїв POSEIDON (Patient-Oriented Strategies Encompassing IndividualizeD Oocyte Number). Група міжнародних експертів сформулювала ці критерії, щоб відійти від розмитих визначень «бідної відповіді», які раніше спиралися переважно на болонські критерії. Ключова ідея полягала в тому, щоб описувати пацієнтку не за фактом невдалої стимуляції, а за сукупністю маркерів оваріального резерву, віку та попередньої відповіді.
Центральне місце посідає поділ пацієнток на чотири групи POSEIDON. В основі лежать три параметри: вік жінки (умовна межа 35 років), показники оваріального резерву (АМГ і кількість антральних фолікулів) та, за наявності, реальна відповідь на попередню стимуляцію. Поєднання цих ознак розмежовує так званих «несподіваних» поганих відповідачів із нормальним резервом і передбачувано складних пацієнток зі зниженим резервом, що дозволяє точніше добирати протокол і дозу гонадотропінів.
Окремо розібрано змістове зміщення фокуса — з «відповіді на стимуляцію» на «прогноз результату». POSEIDON вводить поняття низького прогнозу замість низької відповіді й як орієнтир пропонує здатність отримати щонайменше один еуплоїдний ембріон, придатний для перенесення. Такий підхід поєднує лабораторні та клінічні цілі: важлива не кількість фолікулів сама по собі, а ймовірність живонародження, до якої ця кількість веде з урахуванням віку.
Із цієї логіки випливають практичні наслідки для ведення. Для кожної групи обговорюється раціональний вибір стартової дози, доцільність додавання ЛГ-активності, застосування підходів, спрямованих на збільшення числа отриманих ооцитів, а також роль накопичення ембріонів у кількох циклах. Лекція наголошує, що мета — індивідуалізувати план так, щоб отримати достатню кількість зрілих ооцитів для реального шансу на успіх.
Завершальна частина присвячена валідації критеріїв POSEIDON: їхній клінічній користі та обмеженням. Класифікація покращила однаковість термінології та планування, але лишається предметом дискусії щодо вибору порогових значень і відтворюваності маркерів резерву. Фішер звертає увагу, що POSEIDON — це рамка для ухвалення рішень, а не готовий протокол, і потребує критичної інтерпретації біля ліжка пацієнтки.
Практичний висновок для клініки: класифікація POSEIDON допомагає стратифікувати складних пацієнток, задати реалістичні очікування та побудувати персоналізовану стратегію стимуляції, орієнтовану на кінцевий результат, а не лише на число фолікулів у конкретному циклі.
Чому «поганий відповідач» застарів як поняття і що дає клініці класифікація POSEIDON з її чотирма групами пацієнток.
Слухач зможе розмежовувати недостатню відповідь яєчників та низький прогноз результату, спираючись на логіку класифікації POSEIDON.
Лікар навчиться розподіляти пацієнток за чотирма групами POSEIDON на основі віку, маркерів резерву та попередньої відповіді на стимуляцію.
Слухач зможе ставити мету ведення через отримання достатньої кількості ооцитів і щонайменше одного придатного ембріона, а не через число фолікулів.
Лікар розумітиме клінічну цінність POSEIDON та її обмеження, зокрема спірні порогові значення й відтворюваність маркерів резерву.